Коли розпочалася широкомасштабна російська агресія в лютому 2022, це безпосередньо зачепило бізнес Петра Кроґмана. В Україні він обробляє 42 тисячі гекторів землі, де вирощує пшеницю, кукурудзу та соняшник. Третину полів йому спочатку забрали росіяни, потім їх звільнила Україна. У інтерв’ю він розповідає, як його ферми допомагають воюючим українцям або чому, за його словами, світ занедбує допомогу українському сходу. Він сам може порівнювати, бо поля має як на заході, так і на сході країни.

Коли Ви востаннє були в Україні?

Я був там у вересні та жовтні. У нас засіяно, тепер займаємося бізнесом, передусім між нашими фермами на заході та сході України. Тоді як захід процвітає, схід тричі страждає.

Що Ви маєте на увазі?

Спочатку це були шкоди, які скоїли росіяни окупацією, багато знищили та вкрали. Друга річ, щорічно у нас вищі витрати, бо армія вас не пустить на велику частину полів, або вижене з них. Ми не можемо працювати вночі, а коли вранці приїдемо удобрювати або косити з комбайном, то в 10 годині приїде армія, що ситуація стала більш небезпечною і ми повинні повернутися на ферму. Лише витратимо гроші за переміщення техніки.

Крім цього, знищена інфраструктура – мости і телекомунікація. Залізниця не працює, логістика дорожча. Ну і врешті третій мініс – українська армія, яка будує оборонні лінії окопів і часто нищить урожай, який за місяць чи два був би зібраний. Таке землероб на заході України, я вже не кажу про землероба в Чехії, навіть не уявляє.

Хіба оборона країни у такому випадку не є пріоритетом?

Ми це розуміємо, але ураженим областям ці втручання повинні компенсуватися. Інакше ці області у змаганні з підприємствами з безпечних регіонів не встоять. Завдання держави – вирівнювати такі недоліки, якщо вона не хоче втратити ці регіони. Такої справедливості й регіональної політики наразі в Україні немає, країна не має для цього грошей.

Що це може означати?

Схід України опускається все глибше і це може вести до розпаду країни. Багато підприємств там припинило діяльність або перемістилося у західну Україну. Коли східна частина побачить, що невигідно бути частиною України, то буде оглядатися на Росію. Достатньо 1% населення, яке почне здавати позиції української армії і військовим буде непереливки.

Харківську область, яка за величиною як Моравія, вдалося так швидко звільнити, бо населення було проукраїнським. Але якщо Україна покаже, що їй не залежить на сході й не матиме грошей на регіональну політику або ноу-хау, це погано закінчиться.

Ви бачите такі настрої серед українців на сході? Невже вони частіше оглядаються на Росію?

На жаль, так. Війна триває вже майже три роки, це половина періоду, протягом якого тривала друга світова війна. Різниця між сходом та заходом збільшується, абсолютна більшість допомоги осідає на заході України, у Львові, максимально в Києві, майже нічого не йде на схід.

Європейський Союз спрямовує підтримку через грантові кредити та банки, але кожен банк логічно шукає найменший ризик і найбільший зиск, який є в західній Україні. На схід ми посилаємо танки, але ними люди не наїдяться, тому там руйнується економіка.

Наші ферми в західній Україні, так само як ферми в Європейському Союзі, профітують з війни, бо вищі ціни на продукцію. Ми продаємо зерно і кукурудзу дорожче, але схід дорого платить за своє географічне положення. Причому є безпековим щитом для України та Європи. Схід страждає з двох боків – має не лише більші витрати, але й низькі прибутки, бо з продажних цін урожаю ми повинні відняти витрати на складну логістику.

Отже з підприємств на заході ви дотуєте східні?

Це так. Якщо не допоможе держава, ми повинні допомагати самі.

Чи чують Вас в столицях України або Європейського Союзу?

Ми намагаємося донести цю інформацію як до Києва, так і до Брюселю. Проте поки не бачимо, щоб щось почало змінюватися. Це ж недалекозоро не підтримувати схід країни лише тому, що там небезпечно. В такому випадку росіяни його заберуть, а через два роки погрожуватимуть західній Україні, куди йшли підтримувальні інвестиції. А коли заберуть і захід й так посилять армію вдвічі, то на черзі буде Словаччина і Чехія.

Ми часто чуємо твердження – що нам до України. Але це вже буде пізно, коли росіяни будуть собі відрізати вже не з української території, але з Моравії. Через Словаччину, з пропосійським Фіцом, російська армія пройде як ніж маслом, і тоді ми вже не будемо обговорювати обстріли Харкова, але Острави і Брно.

Чи це не перебільшена уява – росіяни на Моравії? Все-таки наша країна – член NATO.

Уявлення, що Росія нападе на Україну, у 2021 році також здавалося перебільшеним. Тому, будь ласка, не обманюйте себе. Росіян не зупинять кордони NATO. Стаття 5 Вашингтонського договору, базовий документ NATO, взагалі не говорить, що за нас хтось гарантовано військово заступиться. Говорить про те, що надасть допомогу, а це може бути лише політична, наприклад, декларація типу «Ми з вами». Що ви за це купите? Взагалі нічого (конкретно в тексті договору йдеться про випадок нападу на країну-члена NATO, що кожен член «надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили» – ред.)

Крім цього, ми на власні очі бачимо, як легко людям у сусідніх країнах продають короткозорі думки типу «це не наша війна», «краще домовитися» або «у нас самих мало».

Через те, що росіяни будуть під Варшавою або на Мораві, ніхто не запустить ядерну зброю з Нью-Йорку чи Лондона, росіяни будуть рухатися далі. Чехія та Польща тому потребують ядерну зброю, хоча низка людей не хоче про це чути і замість цього ховає голову в пісок. Вчасно усвідомити наївність цієї страусиної політики є абсолютно ключовим.

Чи ці сценарії не є перебільшенням?

Вони абсолютно реальні. Коли я спілкуюся з нашою командою з Києва, вони говорять мені: «Коли йшли бої на Донбасі у 2014, ми це майже не сприймали як нашу війну, але коли тепер нам падають ракети на голову, ви вже це усвідомлюєте». Фінансова директорка мені розповідала, як російська ракета впала у внутрішній двір будинку, де вона живе, а минулого тижня знищила вулицю, по якій вона щодня їздить на роботу. Ми в Чехії лише на пару років пізніше.

Як в такому середовищі непевності займатися підприємництвом?

На сході це, звичайно, складніше, але ми намагаємося пристосуватися. По всій Україні ми працевлаштовуємо 700 людей і сильно б’є по нас мобілізація до війська. Але сільське господарство, як стратегічний сектор, трохи оберігається, ми можемо, наприклад, забронювати ключових осіб, які працюють з комбайнами. Проте ми відчуваємо, що в західній Україні є достатньо людей, тоді як на сході їх залишилася лише третина. Зазвичай це ті, у кого немає грошей, щоб переїхати. Нам забрали на війну десятки людей.

Як з такими перспективами Ви дивитеся до майбутнього року?

Скажу лише один приклад. Лише навесні 1918 року французькі газети писали, що через три тижні німці будуть в Парижі. Потім до конфлікту сильно втрутилися Сполучені штати Америки і влітку Німеччина збанкрутувала та капітулювала. Якщо Європейський Союз та США порядно візьмуться за це, Росія також збанкрутує дуже швидко. Проте наразі підтримка дуже слабка, за винятком постачання петріотів, вона нижче наших можливостей.

Не буде прихід Трампа допомогу Україні швидше послаблювати, ніж її посилювати?

На жаль, Трамп має великі симпатії до Путіна. Такі люди, які мають в собі усвідомлення винятковості, захоплюються сильними диктаторами й самі мають схильності до диктатури. Шекспір сказав це словами: вульгарність притягує вульгарність. Я сприймаю це як величезний ризик, але з іншого боку, враховуючи емоції та нестабільність Трампа, якщо йому дійде, що Путін його водить та керує ним, американський президент може розсердитися й дати Україні більше зброї, ніж обережний Байден.

Схоже це сталося з північно-корейським диктатором Кім Чен Ином, з яким Трамп у попередній каденції не домовився взагалі ні про що, а потім вони сварилися, хто з них має більшу червону кнопку, тобто хто має більший ядерний арсенал.

Трамп проголошує, що закінчить війну до 24 годин. Як Ви дивитеся принаймні на можливість перемир’я?

Більше, ніж від Трампа, це залежить від Путіна, а він в Україні вирішує свої внутрішньополітичні проблеми, щоби відвернути увагу та втриматися при владі. Щоб Іван, за двісті кілометрів від Москви, не питав, чому він в такому жалюгідному стані відколи Путін прийшов до влади? Звільнившись від російського впливу, Україна почала наздоганяти зарплати в Росії, Путін не міг цього допустити. Путін не вміє модернізувати Росію, тому керується девізом: чим гірше, тим краще, і тягне інші країни до російської відсталості, де чверть людей не має змивного туалету, а третина – гарячої води.

Чи не шкодуєте Ви сьогодні, що почали займатися бізнесом в Україні?

І хоч це може бути дивним, але не шкодую. Ми працюємо там з 2014 року. Україна здавалася нам країною майбутнього. Тут дуже освічене населення, українська ближча до чеської мови, ніж до російської. Це наша цивілізація, коротше кажучи, я хотів спробувати займатися бізнесом в Україні. Ніхто не очікував війни, але сприймаю це як долю. Ми сприяємо успішній обороні Україні тим, щоб зберігаємо економічне життя навіть там, звідки інші пішли. Протяжність фронту має тисячу кілометрів, а ми господарюємо на п’ятнадцяти з них.

Ми також лобіювали самостійний український зерновий коридор на морі, що врешті вдалося у вересні 2023 року. Відтоді вже понад рік Україна працює незалежно, ніякі росіяни не можуть знущатися перевірками над українськими кораблями, які сьогодні можуть вивозити й завозити не лише зерно, але й, наприклад, і залізну руду. Таким чином був вивільнений потенціал української економіки.

Як конкретно?

Це економіка продукції, схоже як Австралія чи Бразилія, а вона не може існувати без дешевого транспортування морем. Крім цього, коли українське зерно текло лише через західні кордони, це було ризиковано й з політичної точки зору. Була загроза, що фермери з Європейського Союзу будуть саботувати підтримку України, тому була необхідність відкрити море і перенаправити землеробський експорт до Африки та Азії. Товари, які Україна вивезе цим шляхом, тримають її над водою.

З російською армією Ви також зустрілися?

Коли Росія вторглася на українську територію, наші люди у східному Харкові раптово прокинулися фактично в Росії. Дехто втік через Балтику назад в Україну, інші залишилися аж до звільнення українською армією у вересні 2022 року. Сім місяців жили під російською окупацією. Їх змушували йти в армію і вони зазнавали російської безправ’я.

На камерах ми бачили, як росіяни розкрадають майно, це було тотальне свавілля та мафіозні практики. Як це буває, до росіян доєдналися місцеві колаборанти, у більшості це був відомий криміналітет, а росіяни зробили з них керівників на відібраних у нас підприємствах. На щастя, ці колаборанти відійшли разом з росіянами, тому регіон парадоксально очистився.

Що б ви робили, якби втратили поля на сході Харкова?

Первинно ми були виключно землероби, але протягом часу ми побудували логістику, впораємося з транспортуванням по автодорогах, залізниці та морі, здійснюємо міжнародну торгівлю. Сьогодні ми працюємо і як перевалка в порту, плюс маємо власне судно. І якби ми втратили ферми на сході Харкова, ми можемо працювати далі. Ми торгуємо й товаром інших фермерів, фірма має оборот півтора мільярди крон.

Якби Ви мали якесь бажання, що б це було?

Щоб війна закінчилася, а європейські інституції дістали розум й допомогли тим, що почнуть підтримувати справді уражені частини України, а не сипати туди, де достатньо. Після майже трьох років українська влада хоче впровадити першу малу програму для підтримки прифронтових регіонів, оплату за гектар. Це або 24 або 48 доларів, в залежності від відстані від фронту. Чеський землером отримує від ЄС приблизно в десять разів більше у мирному середовищі, без будь-яких витрат і без того, що йому хтось нищить поле чи інфраструктуру.

Як Ви оцінюєте можливий сценарій, коли б Україна втратила частину території, але решта країни вступила б до ЄС та NATO?

Це могло б спрацювати лише тоді, як буде сказано: це – Україна і в цей момент вона вступає до NATO та ЄС, у неї буде для оборони власна ядерна зброя, а відторгнута територія не буде ані українською, ані російською, але під адміністрацією ООН. Будь-який договір з Росією є лише шматком паперу, бо з мафіозі не можна підписувати договори, які мають законну силу. Це має базуватися на силі, тому якщо б це було членство в NATO і її військові були б на кордоні так само як в Балтиці, можливо над цим можна було б замислитися.